Мрію про екзотичні рослини в Парку Культури, — Олена Кошельник

Назад

Наша Олена Кошельник знає все про рослини в Парку Культури, вміє доглядати і за старими кленами, і за молоденькими катальпами й магноліями, а в теплу пору щоранку дбайливо оглядає кожну квіточку в парку. Це вона допомагає дітлахам, які висаджують рослини в Парку Культури, обирати саме ту і підказує, як і де її висадити. Мабуть, тому це їй особливо боляче від того, що рослини в парку крадуть і нівечать. 

— Оленко, коли ви так полюбилися із рослинами?

— Ой, з розслинами я з раннього дитинства, певно, скільки себе пам’ятаю. Але малою я це дико не любила, бо мене батьки змушували допомагати їм за ними доглядати: тато дуже любив квіти і хотів, щоб і я від нього цю любов перейняла. Вся хата була в тих журналах про рослини: батьки виписували їх, іноді обмінювалися із такими ж квітковими фанатами як і вони. На нашому подвір’ї зявилися тоді перші клематіси і сортові нарциси та гіацинти. Звісно, усі ті квіти потребували догляду і турботи, ну от мені тоді давали в руки садові ножниці і відправляли обрізати сухі гілочки. В нас був “двір зразкового порядку”, навіть табличка така висіла від міської ради (Тернопільська область, — ред.). Квіти мені подобалися, а от робота з ними спершу ні. А згодом призвичаїлася і… стала тим жити.

— З біології, напевне, усі у вас в школі “списували”?

— Книжка моя з біології була злипла від того, що я її ніколи не відкривала (сміється, — ред.), але біологію я знала добре. Думаю, це від того, що я читала всі ті книжки і журнали, які були вдома, батьківські. Ну й після школи в мене навіть найменшого сумніву не було, що я вступатиму на біологічний фікультет. Ну і пішла на біофізику (біологічний факультет Університету ім.І.Я.Франка, — ред.) до Львова. Тільки мене тоді послали в якесь занедбане село, здається, Рава-Руського району, де була школа з двома класами: від 1го до 4го і від 4го до 8го. Все. Я вже була вагітною і після того села мене перевели до Львова в ботанічний сад.

— Якому Ви віддали гігантський шмат життя, так?

— Ага… я пропрацювала я в тому саду 13 років. Звільнялася, правда, бо була страшна інфляція і бувало чекали тої зарплати, а вона до вечора вже наполовину зникала. Ну і власне, коли я звільнялася, то робота така-собі була скоріше, щоб просто заробити і вижити: трохи в квітковому кіоску продавала грузинські гіацинти, трохи в кіоску з газетами і жуйками. Це не моє, взагалі. І я повернулася в ботанічний сад. Заступала секретаря якраз в той час, коли зателефонували із відомого готелю.

“Чи є у вас працівники, які б могли допомогти нам із оформленням квітами інтерєру, складали б для зустрічей букети?” — питали вони.
“Є… – спершу невпевнено протягнула Олена, – це я!”.

— І ви стали працювати в тому готелі?

— Там був конкурс на цю вакансію і серед чотирьох претендентів обрали мене. Там я 3 чи 4 роки працювала: оформлювала приміщення, компонувала букети для гостей. От пригадую. навіть Гілларі Клінтон приїздила. Кучма… Ну з Кучмою було смішно, бо наші букети тоді із собаками перевіряли, – не знаю, що вони там шукали. А потім ще й сказали, щоб ми прибрали лілії, бо в неї сильний запах. Важко було пояснити людям, які не тямлять в квітах, що це не та лілія, яка має стійкий запах, а така, що пахне витончено і ніжно, яку  регулярно застосовують для букетів.

— Робота в готелі надихнула на власний бізнес?

— То скоріше був добрий досвід. Але насправді, часто бувало, що тебе сприймають як “прийди-подай-принеси-зроби і то дуже швидко і гарно”. Це втомлює і виснажує. Ну й я таки наважилася на щось своє. І от в нас із сином зявився невеличкий квітковий магазинчик на Городоцькій. Але і це виявилося “не моїм”, — не вмію, ну от не вмію я продавати. Ще якось тоді був період, що я працювала у ліцеї, де вела гурток флористики у дітей. Але діти пороз’їздилися на навчання за кордон і потреби в роботі сількох спеціалістів як я не було. Ми взялися із сином за озеленення і займаємося ним уже років зо десять. Тепер здебільшого син це робить, а я йому допомагаю. Ох, кому ми тільки не органіовували весіль, вечірок, новорічних святкувань і корпоративів, і досі це робимо, син робить, так. Це – теж важливий досвід, хоча і важкий, бо клієнти часто різні і дивні і не завжди знаходиться спільна мова.

— І тоді з’явився Парк Культури?

— Ще ні (сміється, — ред.). В якусь мить я “стала на біржу” і мені запропонували або соціальну роботу на кшталт переводити бабусь через дорогу або… Парк культури. Я аж зойкнула, коли почула парк. І я прийшла сюди. І тішуся досі цим, тим паче, що Парк раніше двічі мене запрошував для консультування під час пересаджування рослин.

— Що ви в першу чергу стали робити тут, в Парку?

— Взяла сікатор і пішла обрізати все зайве. Видирала руками кропиву і буряни, бо мені хотілося, щоб тут усе красиво було. Розумієш, мені руки чіхаються, щоб щось робити в парку. Ну і от уже майже півроку я тут. Щось садимо, щось доглядаємо.

— В Парку є круті і особливі дерева?

У Парку Культури дітлахи висадили 7 дерев і кущів

Трохи доброго настрою Вам на вихідні: Парк Культури спільно із дітлахами зі спортивного клубу Avalanche висадили у парку 7 дерев і кущів 🌲🌳🎋🌺🍀🌿 . Як все відбулося – дивіться у веселому відео :)Більше на сайі – https://www.centralpark.lviv.ua/news/u-parku-kulturi-7-novix-derev-i-kushhiv.html#park#парк #дерева #кущі #Avalanche #спорт #натхнення #відео

Опубліковано Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького Субота, 9 листопада 2019 р.

— Безміру! Є, круті, є рідкісні, є навіть екзотичні. А є й просто шикарні, як от акація, в яку я закохалася з першого погляду. Але є і багато старих і хворих, які треба ліквідувати, щоб вони не падали. Ну і ми це поволі робимо. Найшвидше старіють і падають тополі, ну в нас їх тут майже нема. І для мене, і для людей , звісно, цікавіші рідкісні дерева, не з наших широт. Шкода, що не можемо на них таблички кріпити, що це за дерево, розповісти про нього. Бо “дуже кмітливі” швидко загуглять, побачать, скільки воно коштує і прийдуть вночі викопають.

— Тобто викопують спеціалісти?

— Здебільшого. Взагалі оті викопування, крадіжки, нищення — воно дуже боляче і неприємно, і руки опускаються (тяжко зітхає, — ред.). Ті дерева, що крадуть, — це роблять люди, які точно знають, що роблять, і що саме вони викопують, тобто не пересічні громадяни. Бо часто викопують неприглядні маленькі дерева, але ж і я, і вони точно знаємо – вони виростуть красивенними. Не спеціаліст цього не знає: от сама бачила, пробували вкрасти малесенькі, зовсім крихітні ялинку і сосну – їх не поставиш вдома і не прикрасиш іграшками на Новий рік (хоча, хто зна, — ред.), але наступного року в когось біля хати вже ростиме красиве хвойне рідкісне і дороге дерево. Не уявляю, як можна цьому зарадити, хоча ми в Парку уже придумали кілька методів, як вберегти дерева і вони наче стали діяти.

— А пересічні злодії не крадуть, не нищать дерева?

— Оті пересічні вандали… ну їх можна вирахувати вже по тому, що вони викопують красиві дерева, заквітчані й роблять це нерідко влітку, навіть не усвідомлюючи, що в спеку дерева не можна пересаджувати, бо вони просто не приживуться на іншому місці. Тому “знаючі” викопують їх або восени або ранньою весною. Це – свого роду ідентифікація злодіїв. Так само “спеціалісти” крадуть молоді дерева, бо старше дерево викопати складніше. 

— Коли ви найбільше любите Парк?

— Восени… Для мене це найтепліша і найгарніша пора. Ранньою весною я обрізаю багато. Часто, до речі, от люди тішаться, мовляв, який гарний цвіт! А я приходжу і його обрізаю. На мене скоса дивляться відвідувачі, але це треба зробити, бо часто надто буйний цвіт може просто вбити дерево.

— Чого би ще Парку бракувало, в межах рослинності?

— Круто було б мати в парку ще більше екзотичних рослин. Але не усі вони виживуть взимку, і це попри те, що в нас наче й клімат трохи змінюється, – бачимо всі, яка в нас тогоріч зима. Але насправді, була б у нас оранжерея… ох… це були б нові перспективи, нові чудовні дерева, можна навіть знайти і висадити такі, яких ніде немає у Львові. Ну от приміром, зараз у нас є чудові канни, які ми заховали на зиму у приміщенні, але була б оранжерея, то таких квітів можна було б висадити десятки. 

Розмовляла: Ірина Вовк
Фотографувала: Світлана Кухарук