Мені знадобився рік часу та нова крута команда, щоб все запрацювало, — директор Парку Культури

Назад

Сьогодні Олександру Молодому — 49, а його перебуванню на посаді директора — майже 6 років. Окрім того, що він отримує звідусіль привітання, він ще й поділився своїм досвідом головування в Парку Культури.

— Олександре Васильович, а розкажіть як ви опинилися в Парку Культури?

— Я прийшов сюди в 2014му. І, якщо чесно, то трохи був бардак тут. А як це сталося… хммм, одна моя подруга «впіймала» мене на вулиці Вірменській у кав’ярні і сказала, що я мушу йти щось робити корисне в парку. Ще й пригрозила, що не буде зі мною спілкуватися (сміється, – ред). Вона чітко
пояснила, чому я маю це зробити. Я довго не думав і подався на конкурс. Ну і в липні 14го зайшов у свій кабінет.

— Ви розуміли, що треба робити, коли зайшли в кабінет директора?

— Я не те що не розумів, я не знав, за що братися, куди йти і як взагалі організувати процес. Мені знадобилося десь рік часу і нова крута і головне  молода і вперто-завзята команда, аби я нарешті почав розуміти, що я маю тут робити. І тоді по суті все і почалося. Стартувала реальна робота.

— І як ви ту круту команду ту набирали?

— Бачив гарних дівчат і запрошував їх на роботу (сміється, – ред). Насправді, я користувався вже набутими знайомствами, ми багато розмовляли про ідеї. Коли я бачив натхнення і запал в тих молодих людях, я відразу брав їх до парку і ми працювали. Багато, і часто — без вихідних. Інакше ми б цього не зробили, що є зараз. Христина Пархуць стала одним із найпотужніших двигунів. Вона була моєю заступницею. Христина, Оксана, Юля, Богдан – це наша перша класна команда. І хоч люди йшли і приходили нові, вони усі класні й ініціативні.

— Що перше корисне зробили для парку, пам’ятаєте?

— Ооо, так, я купив туалети – ті, що виготовлялися для «Євро-2012». І от вони досі стоять у нас. Ну це ж важливо, бо до того люди ходили в кущики. Ну це ж не прийнятно для Парку Культури. 

— Після туалетів, на чому ти робив акцент: на нових деревах, на атракціонах, фестивалях?

— Про дерева я ґрунтовно став думати десь в середині другого року перебування на посаді директора. А спершу я думав про банальну інфраструктуру: електрика, вода, доріжки, лавки, смітники. Я не бачив змісту думати про розваги, якщо в парку кульгає інфраструктура, якщо нема, де сісти і ввечері
ти перечіпляєшся і падаєш, бо стара доріжка — з горбами.

— Коли ви побачили свою вже зроблену роботу і подумали «от це досягнення»?

— Десь на третій рік. Ми проклали доріжки і купили нові атракціони. А ще краще стало, коли я побачив, що з майже порожньої території з’явився повноцінний простір із купою подій і атракцій. І це, до речі, не без наших друзів, які всіляко допомагали нам, бо знали мене і дівчат і розуміли, що ми «зі шкіри виліземо», а не підведемо. Багато класних людей насправді допомогли нашій команді. В нас з’явилося багато нових подій, і ми навіть відмовляли бажаючим провести в нас якісь акції. Це все вкупі було класно, круто і хвилююче.

— Були помічники, а чи були ті, хто ставив палиці в колеса і всіляко руйнував ваші мрії і плани?

— Такі «демони» є завжди у будь-якій справі, в будь-якій ініціативі і роботі. Це нормально. І добре, що вони є, бо ми завжди напоготові і стаємо кращими. Весь час сидіти в «теплій ванні» також не корисно. 

— З 14го, як ви прийшл в парк, почалася війна. Ви взяли на роботу багатьох воїнів. Це особиста позиція?

— Я довіряю людям, які пройшли фронт: чи то воїни, чи волонтери, а чи їхні рідні. Свої не підведуть. Ну й я брав їх і за професійні якості також. І не шкодую про жодне таке рішення. Ніхто з них не підвів. Я взагалі стараюся працювати із людьми, які пройшли фронт. вони лоя мене особисто — усі свої. як рідні чи щось таке. Може це й не правильно, бо часом підрядники можуть неналежно оцінити свої можливості і, наприклад, схалявити. Але всеодно вони — свої. З ними комфортно.

— А як ви ідентифікуєте своїх серед тих, хто приходить і пропонує організувати якусь подію в парку чи втілити якусь ініціативу?

— Перший маркер – це українська мова. Якщо приходить людина і говорить російською, я напружуюся і вже помічаю в людині якісь недоліки. Для мене це перша ознака чужого.

— Що б ще так хотілося зробити в парку, чогось такого потужного, великого, легендарного?

— Центральну алею з фонтанами і великою кількістю дерев, бажано хвойних. А ще – класну сучасну і якісну сцену. Першим би я організував на тій сцені концерт Стінга. Чомусь мені так хочеться. Поки він ще живий і поки має змогу співати. А потім би запросив Лару Фабіан, Емму Шаплін, постановку «Аїди» на свіжому повітрі. Звісно, то не можуть бути безкоштовні концерти, але вони мають бути доступними для кожного. Учасникам бойових дій – знижки, ампутантам і воїнам з інвалідністю – безкоштовно, як і дітям загиблих воїнів. Ми і зараз багато такого робимо: наприклад, діти загиблих можуть долучатися до міських програм і безкоштовно кататися на атракціонах: ми обираємо дні, запрошуємо дітей і вони розважаються. І так має бути. Бо їхній батько дуже багато віддав заради нас.

— Що ближчим часом в планах парку?

— З наступного тижня – оголошуємо тендер на реконструкцію східної трибуни стадіону «Юність». А потім я підпишу угоду про освітлення нової алеї. Ми плануємо продовжити і зону на Зарицьких. Зараз ведемо переговори щодо виділення міської ради коштів і сприяння купівлі нового атракціону. Працюємо.

 

Розмовляла речниця парку Ірина Вовк